Pivnichna amerika serikat tahun (1)
Лекція 1. 1 Геополітичне становище регіону. До цього регіону належать три держави — Канада, США та
Мексика. Вони тісно пов'язані не лише географічно та історично, а й економічно. На частку регіону Північної Америки,
припадає 7 відсотків світового населення, 16 відсотків площі світової суші. Сполучені Штати Америки (США). Столиця
— Вашингтон (близько 600 тис. осіб). Площа — 4-те місце у світі. Населення — понад 300 млн осіб (3-тє місце).
Середня густота населення США невелика й ледве перевищує 29 осіб на 1 км2. Воно розміщене по території дуже
нерівномірно. США належать до найурбанізованіших держав світу. Міське населення перевищує 77%. США є найбільш
економічно розвинутою державою світу. Це постіндустріальна країна, у якій 2/3 зайнятого населення працює у
нематеріальній сфері (фінанси, торгівля, послуги, управління тощо). Підприємства США виробляють п'яту частину
всієї промислової продукції світу. Канада. Столиця — Оттава (близько 1 млн осіб). Площа —2-ге місце у світі.
Населення — близько 32 млн осіб (34-те місце). Канада належить до найбагатших на корисні копалини країн. Є великі
поклади нафти, газу, вугілля та торфу. Майже невичерпні запаси руд чорних і кольорових металів. Населення. Канада
належить до найменш заселених держав світу. Середня густота населення ледве перевищує 3 особи на 1 км2. Частка
міського населення досягла 78%. Мексиканські Сполучені Штати. Столиця — Мехіко (понад 12 млн осіб). Площа —
близько 2 млн км2 (14-те місце у світі). Населення — понад 104 млн осіб (11-те місце). Середня густота населення
Мексики становить майже 55 осіб на 1 км2. Міське населення перевищує 75%. У 1981 році Джоел Ґарро сформулював
концепцію “дев’яти націй Північної Америки”, кожна з яких володіє відмінними від інших економічними та
культурними особливостями. Автор виснував, що традиційні національні і державні кордони значною мірою є
штучними і непродуктивними для пояснення природи регіоналізму в Північній Америці, а тому представлена концепція
дев’яти націй, з його точки зору, більш точно відображає реґіональну структуру та природу північноамериканського
суспільства. На цій основі Джоел Ґарро запропонував поділ Північної Америки за наступними макрореґіонами. 1. “Нова
Англія” (New England) – реґіон, що відіграв важливу роль у становленні державності та освіти в США. 2. “Ливарня”
(The Foundry) – промислові реґіони США та Канади. 3. “Діксі” (Dixie) – колишня Конфедерація рабовласницьких штатів
Америки. 4. “Житниця” (The Breadbasked) – штати США та провінції Канади, в яких дуже розвиненими є скотарство та
землеробство. 5. “Острови” (The Islands) – острівна Північна Америка. 6. “МексАмерика” (MexAmerica) – реґіон
Північної Америки, в якому домінує іспаномовне населення. 7. “Екотопія” (Ecotopia) – північно-західна частина
тихоокеанського узбережжя Північної Америки. 8. “Порожній реґіон” (The Empty Quarter) – слабо заселені території
Північної Америки. 9. “Квебек” (Québec) – франкомовна провінція Канади. Регіон Північної Америки є одним із
ключових центрів формування нової політичної та економічної системи світу. Це обумовлено кількома чинниками. Поперше, посилюються зв’язки між країнами Північної Америки, роблячи США могутнішими. Країни-сусіди Сполучених
Штатів усе більше заглиблюються у вплив з боку сусіда і цим самим роблять власне існування неможливе без
встановлених зв’язків. По-друге, на початку ХХІ ст. істотно зросло значення геостратегічних, економічних, сировинних,
людських ресурсів Північноамериканського регіону в цілому та окремих країн зокрема, для їхнього використання та
балансу у світовій системі. Через те що США резервують власні запаси ресурсів та активно імпортують їх з інших
держав, включаючи Мексику й Канаду, постає питання про те, коли ж зарезервовані ресурси почнуть
використовуватися, і як це змінить загальні ціни, а також економічну ситуацію у світі. Регіон Північної Америки є дуже
важливим на міжнародній арені з багатьох точок зору. По-перше, з геополітичної точки зору – це є ідеальним місцем
для проведення політики і впливу на світові процеси. Цей материк не розташований між Європою та Азією, де
відбувається зіткнення цивілізацій. Він не розташований десь посеред Африки, де постійно не вистачає продовольства
через стихійні природні лиха. Це такий собі плацдарм для ведення свого курсу політики. У дійсності, цим і
користуються Сполучені Штати в буквальному розумінні. У них і найкраще географічне положення з трьох держав
материка, і їхній зовнішній вектор постійно керується концепціями й доктринами. Крім того, важливість цієї частини
землі підкреслюється глобальними амбіціями США залишити за собою роль світового лідера. По-друге, наявність тут
величезної кількості зарезервованих і ще не розвіданих ресурсів дає країнам серйозні важелі впливу. На яскравому
прикладі тих же США можна виокремити розумну політику закупівлі гідрокарбонатних ресурсів у країн, наприклад,
Близького Сходу. Цим самим і зберігаються та економляться власні кошти (за рахунок низьких імпортних цін), і
посилюється вплив і залежність самих імпортерів від США. По-третє, країни Північної Америки, об’єднавшись
економічно в організацію НАФТА, зайняли серйозну нішу у світовій економіці. Тому, за сучасних умов глобалізації,
зниження чи підвищення цін на їхніх ринках будуть зразу ж відображатися на економіці всього світу. Незважаючи на
багато вищезгаданих переваг, якими володіють держави Північної Америки, у цьому регіоні вистачає й проблем, які
дошкуляють і завдають головного болю лідерам цих держав. По-перше, це гігантська асиметричність. Величезна
відстань між рівнями розвитку Сполучених Штатів і Мексики з Канадою не може створити у регіоні рівноцінного
партнерства між країнами. Ще до утворення організації НАФТА економіки Канади й Мексики залежали від економіки
США. А від моменту утворення, вони лише глибше погружаються в повній залежності та неможливості існувати без
свого сусіда. По-друге, нестабільність економіки Мексики постійно змушує США інвестувати все більше й більше
коштів. Коли ж настане такий момент, що інвестування стане дуже невигідним, є незначна можливість того, що США
буде шукати нових шляхів, а Мексика зі своїм більш ніж стомільйонним населенням постане перед глибокою кризою.
2 Інтереси гравців міжнародних відносин у регіоні. В офіційному дискурсі при визначенні
зовнішньополітичних векторів країни Північної Америки апелюють до національних інтересів, цінностей та їх
пріоритетів. На канадському зовнішньополітичному порядку денному основами є «зовнішньополітичні пріоритети та
інтереси» й «інтереси та цінності», а на американському – «наші безпекові інтереси», «наші зусилля на шляху
розвитку», «наші демократичні ідеали» і «наші стратегічні цілі». Традиційні пріоритети національних інтересів у
категоріях безпеки, добробуту і цінностей актуальні у добу глобалізації і для країн Північної Америки. Американські
пріоритети випливають із глобальної місії США, тому особливого звучання набуває поширення американських
демократичних цінностей (ціннісний аспект інтересу) і пропагування американського лідерства в міжнародних
відносинах (світовпоряджувальна компонента інтересу). Так, як свідчать офіційні зовнішньополітичні документи США,
їх середньострокова мета – процвітання свободи на благо американців і міжнародної спільноти для побудови більш
демократичного, безпечного і процвітаючого світу з ефективним управлінням, а також боротьба з глобальною бідністю і
відповідальні дії на міжнародній арені. Поле геостратегічних інтересів США США займають центральне положення на
Північноамериканському континенті, оскільки мають найбільше сусідів першого порядку. На геополітичній осі «Північ
— Південь», яка проходить через Північно- та Південноамериканський континент, США також належить центральне
положення. Орієнтирами глобальної геостратегії США є: •забезпечення глобальної конкурентоспроможності держави;
•послаблення негативних тенденцій у міжнародній позиції країни, таких як зменшення її частки у світовому
промисловому виробництві, зниження продуктивності праці тощо; •утримання світової першості; •збереження власної
зверхності шляхом зміцнення американської безпеки, просування своїх інтересів і принципів у всьому світі; підтримка
балансів на регіональному рівні на користь США; домінування в тих регіонах, які США вважають життєво важливими;
стримування експансіоністських тенденцій місцевих претендентів на гегемонію в окремих регіонах шляхом створення
коаліцій (позиція інтервенціоналістів); •боротьба з міжнародним тероризмом. Надзвичайну роль у зміцненні
геополітичних позицій США відіграє північноамериканська інтеграція. Хоча завдяки своїй політичній, економічній,
військовій могутності США мають геополітичне положення, в радіусі якого — весь світ, НАФТА для цієї країни є
сферою реалізації життєво важливих інтересів. Геостратегічні інтереси США в Євразії та Азійсько-Тихоокеанському
регіоні виявляються в існуванні складної системи коаліцій і союзів, ініційованих головним чином США. В
короткостроковій перспективі США заінтересовані в зміцненні й збереженні «геополітичного плюралізму» на карті
Євразії. Це має попередити появу ворожої коаліції, яка змогла б кинути виклик провідній ролі США. Деякі творці
«фортеці Америка» вважають Канаду й Мексику лише першим редутом. США, на їхню думку, після підписання
НАФТА повинні активізувати рух на південь і в ідеалі ввести всю Південну Америку у сферу своїх першочергових
інтересів. Геостратегічні пріоритети Канади і Мексики Канада через відносно менший, ніж у США, економічний
потенціал має відповідно менші можливості зовнішньополітичного впливу. Композиційне положення Канади на
Північноамериканському континенті можна визначити як периферійне. Крім того, розташування цієї країни на
геополітичній осі «Північ—Південь» також є периферійним. Суходільним сусідом першого порядку для Канади є лише
США. Наявність спільного кордону зі США, який простягається в широтному напрямку більш ніж на 7 тис. км і майже
не має природних перепон для комунікацій, ставить США у фокус геостратегічних інтересів Канади. США є важливим
джерелом капіталу, технології, а також ринком збуту продукції. Наявність лише одного суходільного сусіда першого
порядку звужує для Канади можливість зовнішніх контактів. Основними геополітичними фокусами для Канади є
НАФТА, членом якої вона є, НАТО (Канада бере активну участь у роботі цієї організації), а також МЕРКОСУР,
КАРИКОМ, ЦАСР (Центральноамериканський спільний ринок). Пріоритетне місце в зовнішньополітичній стратегії
Канади посідають США. Події 11 вересня 2001 р. створили нову політичну ситуацію в канадсько-американських
відносинах. Інтеграція країн посилюється в економічній, зовнішній, валютній і культурній сферах. Наприкінці 2001 р.
партнери підписали два важливі документи: Спільну заяву урядів Канади і США про співпрацю з проблем безпеки на
кордоні й регіональної міграції, що передбачає гармонізацію процедур прийому біженців, видачі віз громадянам
іноземних держав, випуску однотипних посвідчень для туристів; і канадсько-американську Декларацію про «розумний
кордон», яка охоплює питання безпечного пересування людей і вантажів через кордон, модернізації транскордонної
інфраструктури тощо. В цілому події 11 вересня 2001 р. послужили каталізатором інтеграційних тенденцій у Північній
Америці з широкого спектра питань у галузях спільного управління кордоном, обміну інформацією і взаємодії
спецслужб, гармонізації політики у сфері імміграції. Найдовший суходільний кордон зі США має також Мексика. Його
значна протяжність, відсутність природних перепон для комунікацій, тісне транскордонне співробітництво чималою
мірою сприяють процесам інтеграції в Північній Америці. На Північноамериканському континенті, а також на
геополітичній осі «Північ—Південь» Мексиці належить транзитне положення між країнами Північної й Південної
Америки. Мексика, незважаючи на спроби диверсифікації своєї зовнішньоекономічної діяльності, проводить активний
курс на розширення господарської взаємодії зі США. Важливою віхою у цьому процесі стала прийнята мексиканським
урядом ще в 1965 р. Програма індустріалізації прикордонних районів, яка передбачала надання різноманітних пільг для
створення іноземних складальних підприємств («макіладорас»). У результаті на кордоні зі США виникли тисячі
іноземних, в основному американських, підприємств.
3 Асиметрія міжнародних відносин у регіоні. Симетричні та асиметричні відносин являють собою певний тип
відносин, оскільки визначаються природою, тобто родовою ознакою субєктів цих відносин. Їхня особливість в тому, що
вони визначаються як певне співвідношення між субєктами цих відносин. Співвідношення - це величина, що має і
якісний і кількісний рівень. Якісний рівень характеризує специфіку субєкта, що проявляється тільки у відносинах з
іншими субєктами. Згідно з цим, субєктами міжнародних відносин виступають такі традиційні актори, як держави та
недержавні учасники. До недержавних учасників міжнародних відносин належать наддержавні інститути та міжнародні
організації. Природа такого традиційного актора міждержавних відносин, як держава, визначається політичним
режимом, формою державного устрою, типом економічних відномин, характером соціальних відносин у суспільстві. За
цими ознаками визначається тип держави. Кількісним виміром держави є її могутність. Могутність, у свою чергу,
визначається багатьма критеріями: економічним та військовим потенціалом, природними та трудовими ресурсами,
рівнем розвитку науки та культури, досягненням в галузі високих технологій, рівнем соціальної стабільності. Іншими
словами, могутність держави є показником того, які сили ця держава має у своєму розпорядженні і якою мірою вона
може їх застосовувати у відносинах з іншими державами чи недержавними учасниками міжнародних відносин. На
підставі цього критерію держави прийнято поділяти на наддержави, великі держави, середні держави і мікродержави.
Наддержави - виділяють за ознакою їх здатності спричиняти вплив на умови існування всього людства. Великі держави
- здатність здійснювати суттєвий вплив на світовий розвиток. Реальні можливості таких держав обмежуються впливом
на окремі регіони чи окремою сферою міждержавних відносин на рівні регіону. Середні держави - здатні спричиняти
значний вплив на своє близьке оточення, але такий вплив не виходить за межі одного регіону. Мають достатньо сил для
забезпечення свого суверинітету, територіальної цілісності та незалежності, але їх вплив на найближче оточення
надзвичайно слабкий. Мікродержави - не здатні захистити свій суверенітет власними силами. Відповідно
асиметричними є відносини між державами, які посідають різні рівні в ієрархії міжнародних відносин. «Це відносини
між наддержавою та іншими державами, відносини між великими і середніми державами, відносини між великими й
малими державами, відносини між середніми й малими державами». Досить привабливо, виглядають асиметричні
відносини у системі «лідер-аутсайдер», за якої вони «не завжди пов’язані з підпорядкуванням країни-аутсайдера
інтересам країни-лідера. Конкурентна боротьба у процесі свого загострення виводить у лідери одних учасників, інші ж
залишаються в аутсайдерах». При цьому стосункам між лідером та аутсайдером властивий ліберальний характер, за
умови, що немає зазіхань першого на суверенітет, незалежність, базові цінності другого. У співробітництві з лідером, у
якому аутсайдер більше зацікавлений, ніж його «старший» партнер, він може «значно легше і швидше подолати
проблеми і труднощі, які стоять на шляху його розвитку». Однак держава-лідер гарантуватиме безпеку партнеруаутсайдеру тільки за умови, що в такий спосіб вона укріплює свою власну безпеку. Зі свого боку, країна-аутсайдер не
може дозволити собі дії, які прямо або опосередковано завдають хоча б мінімальної шкоди безпеці країни-лідера.
Співвідношення величин субєктів двосторонніх відносин за цією низкою параметрів вказує за відносність критеріїв
визначення симетричності. За одним параметром субєкти відносин будуть рівновеликими, за іншими - ні. Відтак,
відносини між ними в одній площині будуть симетричними, в іншій - асиметричними, тобто нерівнозначними. Цю
закономірність можна легко продемонструвати на кількох варіантах визначення симетричності відносин. Якщо за
основний параметр визначення величини субєктів візьмемо їх територію й економічний потенціал, то матимемо чотири
варіанти відносин: 1. Держави симетричні за своєю територією, але асиметричні за економічним потенціалом. Приклад
- відносини між США і Канадою. 2.Симетричні за економічним потенціалом, але не співставні за площею своєї
території. Приклад - відносини Китаю та Італії. 3. Симетричні відносини в чистому вигляді, коли дві країни співставні
як за економічним потенціалом так і за територі.ю. Приклад - Італія та Великобританія. 4.Класичні асиметричні
відносини. Асиметричність відносин за всіма критеріями.Існує два типи асиметричних відносин: - ситуація, коли одна
країна переважує іншу за розмірами сврєї території, а та, в свою чергу, має значну перевагу над своїм партнером в
економічному потенціалі. Приклад Росія та Японія. - класичний прояв асиметричних відносин, коли одна держава
переважає іншу і за площею своєї території, і за економічним потенціалом, і за кількістю населення, і за всіма іншими
параметрами. Приклад - Росія та Україна. Симетричність чи асиметричність відносин обов’язково передбачає також
наявність центру, стосовно якого суб’єкти визначають протилежність своїх позицій у відносинах між собою. Таким
центром можуть виступати певний рівень розвитку, досягнення в тій чи іншій галузі, володіння певними технологіями,
сфера впливу чи домінування. Різниця між симетричністю та асиметричністю полягатиме в неоднаковій віддаленості
від певного рівня чи певної мети, що виступають центром координат даної системи міжнародних відносин. Виходячи з
такої конкурентної природи, найбільш типовим для симетричних чи асиметричних відносин є стан конфронтації. Хоча
такий тип відносин не виключає співробітництва та партнерства між їх суб’єктами. Відносини конфронтації
характеризуються наявністю гострих антагоністичних суперечностей між державами. Інтереси країн, що мають такі
відносини, вирізняються безкомпромісним, непримиренним характером. При конфронтаційних відносинах країни –
суб’єкти цих відносин перебувають або в стані війни, або в стані, який визначається як військово-політична криза.
Відносини мирного співіснування характеризуються наявністю цілого комплексу суперечностей між державами –
суб’єктами, переважна більшість яких не має антагоністичного характеру. Відносини співробітництва виникають за
наявності певних спільних інтересів між державами-суб’єктами в окремих сферах чи галузях, хоча при цьому не
виключається також наявність гострих суперечностей між ними. Відносини партнерства характеризуються відсутністю
істотних суперечностей між державами та наявністю обопільної зацікавленості у взаємовигідній співпраці в різних
галузях національної безпеки й оборони. Партнерство передбачає наявність спільної проблеми та спільного підходу до
її розв’язання. Воно також обумовлює бачення спільних шляхів реалізації національних інтересів країн-партнерів та
узгодженість позицій і дій щодо розв’язання певних спільних проблем. Водночас при відносинах партнерства країна
залишає за собою право вести самостійну політику і мати самостійну позицію, яка може відрізнятись чи мати суттєві
розбіжності з позицією її партнера. Відносини партнерства не передбачають створення спільних органів та жорсткої
координації дій.
Лекція 2. 1 Передумови та етапи створення НАФТА Світові інтеграційні процеси, є невід'ємною складовою
процесу глобалізації, що формують міжнародні відносини, змінюють міждержавні конфігурації, утворюють нові союзи
держав і визначають стратегічних партнерів. Фактично світові інтеграційні процеси корелюють світ міжнародних
відносин. Інтеграція є велінням часу. Інтеграційні процеси охопили всі куточки Земної кулі. Разом із тим інтеграційні
угруповання розвиваються досить нерівномірно, створюють різноманітні форми, відрізняються диференційним рівнем
інтеграції. З розпадом СРСР, здавалося б, у світі залишилась єдина наддержава — США. Та 90-ті роки XX ст.
ознаменувались перерозподілом сил та сукупного світового обсягу виробництва, а також концентрації могутності у
п'яти центрах, якими є Сполучені Штати Америки, Російська Федерація, Японія, Китай та Європейський Союз. Власне
це й підштовхнуло США до створення НАФТА, яка за їх задумом мала стати противагою ЄС у світі. Інтеграційний
процес в Північній Америці розвивався в умовах поступового зближення національних економік США, Канади,
Мексиканських Сполучених Штатів. Особливість цього процесу полягала в тому, що його передумови створювалися
приватним капіталом, ТНК переважно США, які досить активно проникали як в канадську, так і в мексиканську
економіку. Фундаментальною інституціональною основою формування тристоронньої зони вільної торгівлі стали
реалізовані протягом 1940-1980-х років масштабні міждержавні проекти у сфері торговельно-економічного
співробітництва. Це, насамперед, Програма «Брасеро» між США та Мексикою в сільськогосподарському секторі (19421964 рр.); «Автопакт» між США та Канадою в галузі автомобілебудування (1965-2001рр.); Програма «САУП» між
Канадою та Мексикою у сільськогосподарському секторі (з 1966 р.); «Програма прикордонної індустріалізації» щодо
створення у Мексиці експортоорієнтованих виробничих платформ «макіладор (1961-1989 рр.); «Декрет щодо
функціонування та розвитку макіладор» уряду Мексики (1989-2006 рр.) та ін. Саме завдяки реалізації цих проектів між
країнами було сформовано тісні інтеграційні зв’язки на мікрорівні, ефективно використано ефект різної
факторонаділеності та сформовано регіональну модель виробничо-інвестиційної інтеграції у провідних галузях і
сферах їх економік. Утворення Північноамериканської зони вільної торгівлі і початок її функціонування цілком
відповідають логіці розвитку інтеграційних процесів, що відбуваються нині у світі. Угодою про НАФТА було узаконено
те, що окреслювалось вже тривалий час. Адже відносно вільний рух товарів між США та їх південним сусідом
Мексикою існував ще на початку минулого століття. На перший план, звичайно, виходить заснування у північномексиканських прикордонних зонах у кінці 60-х років перших підприємств типу "макіладор" (ісп. maqiular —
переробка). "Макіладорська промисловість" означає "монтажні підприємства". Таким чином, "макіладори" стали
мексиканським варіантом Вільних зон продукції (FPZ). Переробні заводи могли імпортувати окремі деталі та
експортувати змонтовані вироби, не сплачуючи мит. Американські компанії використовували переваги в коштах
мексиканських "макіладор": низька заробітна плата, низькі соціальні та екологічні стандарти. За даними Міжнародного
об'єднання вільних профспілок, "у середині 1996 року у Мексиці існувало вже понад 2700 "макіладор", в яких було
зайнято понад 676 тис. робітників". Такі підприємства були вигідними, безперечно, для США: вся трудо- та
капіталомістка переробка проводилась у Мексиці при невеликих витратах на зарплатню та екологію. Кінцеві продукти
постачались у США без жодного ввізного чи вивізного мита. І вже у листопаді 1987 року уряди США та Мексики
підписали "Угоду про торгівлю та інвестиції". Щодо відносин США з їх північним сусідом Канадою, то слід звернути
увагу на те, що вільна торгівля деякими товарами існувала між ними ще у XIX ст. Першим кроком став "план Эббота",
прийнятий в 1947 році, метою якого було стимулювання інвестицій США в провідні галузі канадської економіки. У
1959 році США і Канада уклали угоду про спільне військове виробництво, яке сприяло впровадженню американських
стандартів в канадське виробництво військової техніки. Наступним кроком стало укладення в 1965 році угоди про
лібералізацію торгівлі продукцією автомобілебудування, яке сприяло інтеграції багатьох інших галузей. Ідея торговополітичного об'єднання США, Канади і Мексикою стала втілюватися в життя в 1970-і роки. Спочатку йшлося про
оформлення енергетичного союзу. Подібна ідея була підтримана в 1980-і роки президентами Р. Рейганом і Дж. Бушем. А
у 1986 року США та Канада об'єднали зусилля для створення у майбутньому двосторонньої зони вільної торгівлі.
Результатом усіх переговорів стало підписання у лютому 1988 року Угоди про вільну торгівлю між США та Канадою
(CUSTA чи CUSFTA: Canada-United States Free Trade Agreement), що набула чинності 1 січня 1989 року. Цю угоду було
укладено з метою: 1) скасування всіх митних тарифів до 1998 року і суттєвого зниження всіх інших тарифів у торгівлі
товарами та послугами між обома країнами; 2) сприяння чесній конкуренції; 3) лібералізації торгівлі
сільськогосподарською продукцією, автомобілями, енергоресурсами, а також лібералізації фінансових послуг,
державних замовлень та інших сфер; 4) лібералізації умов для інвестування; 5) введення ефективних адміністративних
процедур та вирішення дискусійних проблем; 6) закладення основ для подальшого двостороннього та
багатостороннього співробітництва. Щоправда, цієї єдності було досягнуто лише в межах Договору про CUSTA. Щодо
зовнішньої політики, то "зовнішні тарифи кожна з країн встановлювала самостійно". Рушійною силою створення
НАФТА була Мексика. У лютому 1990 року мексиканський президент Карлос Салінас де Гортарі (Carlos Salinas de
Gortari) висловив намір укласти зі США угоду про вільну торгівлю. Його план тоді схвалив президент Сполучених
Штатів Америки Джордж Буш (George Bush). Адже успіх економічних реформ забезпечив би вищий рівень життєвого
стандарту у Мексиці і таким чином наблизив би його до американського, завдяки чому припинилася б нелегальна
міграція мексиканців. 11 червня 1990 року два президенти США та Мексики, Джордж Буш та Карлос Салінас,
зустрілись з метою розпочати переговори про утворення зони вільної торгівлі між двома країнами. Коли партнери
зібрались повторно, на рік пізніше (12 червня 1991 року), до них долучився новий учасник — Канада. Власне, сталось
це з огляду на те, що через об'єднання у нову зону вільної торгівлі лише США та Мексики виникла б прихована загроза
обмеження досягнень та дії Канадсько-американської угоди про вільну торгівлю 1989 року (CUSTA). На цій першій
офіційній зустрічі партнери в особах американського президента Дж. Буша, мексиканського Президента К. Салінаса та
канадського прем'єр-міністра Б. Малроуні (Brian Mulroney) утворили 17 робочих комісій із 6 ділянок дискусії.
Виключеними з кола проблем, що обговорювались, залишались зовнішня заборгованість та свобода пересування
робочої сили. Соціальні питання та проблеми охорони навколишнього середовища також дискутувалися. їх, щоправда,
не виділили в окрему тему. Рівно через 14 місяців після початку переговорів, 12 серпня 1992 року, громадськості був
представлений готовий проект Угоди про вільну торгівлю у Північній Америці. Підписуючи цей договір,
американський президент назвав його "двигуном американського економічного зростання, що надасть змогу створити
сотні тисяч високооплачуваних робочих місць та забезпечити Сполученим Штатам Америки високий рівень
конкурентоспроможності". 7 жовтня того ж року Угоду підписали міністри торгівлі Мексики, Канади та США. 17
грудня 1992 року глави урядів трьох держав засвідчили своїми підписами чинність угоди, яку національні парламенти
ратифікували лише через рік. 1 січня 1994 року Північноамериканська угода про вільну торгівлю набула чинності. Ця
тристороння угода, що складається з 22 розділів та 2200 статей, передбачає поступове, протягом 16
Мексика. Вони тісно пов'язані не лише географічно та історично, а й економічно. На частку регіону Північної Америки,
припадає 7 відсотків світового населення, 16 відсотків площі світової суші. Сполучені Штати Америки (США). Столиця
— Вашингтон (близько 600 тис. осіб). Площа — 4-те місце у світі. Населення — понад 300 млн осіб (3-тє місце).
Середня густота населення США невелика й ледве перевищує 29 осіб на 1 км2. Воно розміщене по території дуже
нерівномірно. США належать до найурбанізованіших держав світу. Міське населення перевищує 77%. США є найбільш
економічно розвинутою державою світу. Це постіндустріальна країна, у якій 2/3 зайнятого населення працює у
нематеріальній сфері (фінанси, торгівля, послуги, управління тощо). Підприємства США виробляють п'яту частину
всієї промислової продукції світу. Канада. Столиця — Оттава (близько 1 млн осіб). Площа —2-ге місце у світі.
Населення — близько 32 млн осіб (34-те місце). Канада належить до найбагатших на корисні копалини країн. Є великі
поклади нафти, газу, вугілля та торфу. Майже невичерпні запаси руд чорних і кольорових металів. Населення. Канада
належить до найменш заселених держав світу. Середня густота населення ледве перевищує 3 особи на 1 км2. Частка
міського населення досягла 78%. Мексиканські Сполучені Штати. Столиця — Мехіко (понад 12 млн осіб). Площа —
близько 2 млн км2 (14-те місце у світі). Населення — понад 104 млн осіб (11-те місце). Середня густота населення
Мексики становить майже 55 осіб на 1 км2. Міське населення перевищує 75%. У 1981 році Джоел Ґарро сформулював
концепцію “дев’яти націй Північної Америки”, кожна з яких володіє відмінними від інших економічними та
культурними особливостями. Автор виснував, що традиційні національні і державні кордони значною мірою є
штучними і непродуктивними для пояснення природи регіоналізму в Північній Америці, а тому представлена концепція
дев’яти націй, з його точки зору, більш точно відображає реґіональну структуру та природу північноамериканського
суспільства. На цій основі Джоел Ґарро запропонував поділ Північної Америки за наступними макрореґіонами. 1. “Нова
Англія” (New England) – реґіон, що відіграв важливу роль у становленні державності та освіти в США. 2. “Ливарня”
(The Foundry) – промислові реґіони США та Канади. 3. “Діксі” (Dixie) – колишня Конфедерація рабовласницьких штатів
Америки. 4. “Житниця” (The Breadbasked) – штати США та провінції Канади, в яких дуже розвиненими є скотарство та
землеробство. 5. “Острови” (The Islands) – острівна Північна Америка. 6. “МексАмерика” (MexAmerica) – реґіон
Північної Америки, в якому домінує іспаномовне населення. 7. “Екотопія” (Ecotopia) – північно-західна частина
тихоокеанського узбережжя Північної Америки. 8. “Порожній реґіон” (The Empty Quarter) – слабо заселені території
Північної Америки. 9. “Квебек” (Québec) – франкомовна провінція Канади. Регіон Північної Америки є одним із
ключових центрів формування нової політичної та економічної системи світу. Це обумовлено кількома чинниками. Поперше, посилюються зв’язки між країнами Північної Америки, роблячи США могутнішими. Країни-сусіди Сполучених
Штатів усе більше заглиблюються у вплив з боку сусіда і цим самим роблять власне існування неможливе без
встановлених зв’язків. По-друге, на початку ХХІ ст. істотно зросло значення геостратегічних, економічних, сировинних,
людських ресурсів Північноамериканського регіону в цілому та окремих країн зокрема, для їхнього використання та
балансу у світовій системі. Через те що США резервують власні запаси ресурсів та активно імпортують їх з інших
держав, включаючи Мексику й Канаду, постає питання про те, коли ж зарезервовані ресурси почнуть
використовуватися, і як це змінить загальні ціни, а також економічну ситуацію у світі. Регіон Північної Америки є дуже
важливим на міжнародній арені з багатьох точок зору. По-перше, з геополітичної точки зору – це є ідеальним місцем
для проведення політики і впливу на світові процеси. Цей материк не розташований між Європою та Азією, де
відбувається зіткнення цивілізацій. Він не розташований десь посеред Африки, де постійно не вистачає продовольства
через стихійні природні лиха. Це такий собі плацдарм для ведення свого курсу політики. У дійсності, цим і
користуються Сполучені Штати в буквальному розумінні. У них і найкраще географічне положення з трьох держав
материка, і їхній зовнішній вектор постійно керується концепціями й доктринами. Крім того, важливість цієї частини
землі підкреслюється глобальними амбіціями США залишити за собою роль світового лідера. По-друге, наявність тут
величезної кількості зарезервованих і ще не розвіданих ресурсів дає країнам серйозні важелі впливу. На яскравому
прикладі тих же США можна виокремити розумну політику закупівлі гідрокарбонатних ресурсів у країн, наприклад,
Близького Сходу. Цим самим і зберігаються та економляться власні кошти (за рахунок низьких імпортних цін), і
посилюється вплив і залежність самих імпортерів від США. По-третє, країни Північної Америки, об’єднавшись
економічно в організацію НАФТА, зайняли серйозну нішу у світовій економіці. Тому, за сучасних умов глобалізації,
зниження чи підвищення цін на їхніх ринках будуть зразу ж відображатися на економіці всього світу. Незважаючи на
багато вищезгаданих переваг, якими володіють держави Північної Америки, у цьому регіоні вистачає й проблем, які
дошкуляють і завдають головного болю лідерам цих держав. По-перше, це гігантська асиметричність. Величезна
відстань між рівнями розвитку Сполучених Штатів і Мексики з Канадою не може створити у регіоні рівноцінного
партнерства між країнами. Ще до утворення організації НАФТА економіки Канади й Мексики залежали від економіки
США. А від моменту утворення, вони лише глибше погружаються в повній залежності та неможливості існувати без
свого сусіда. По-друге, нестабільність економіки Мексики постійно змушує США інвестувати все більше й більше
коштів. Коли ж настане такий момент, що інвестування стане дуже невигідним, є незначна можливість того, що США
буде шукати нових шляхів, а Мексика зі своїм більш ніж стомільйонним населенням постане перед глибокою кризою.
2 Інтереси гравців міжнародних відносин у регіоні. В офіційному дискурсі при визначенні
зовнішньополітичних векторів країни Північної Америки апелюють до національних інтересів, цінностей та їх
пріоритетів. На канадському зовнішньополітичному порядку денному основами є «зовнішньополітичні пріоритети та
інтереси» й «інтереси та цінності», а на американському – «наші безпекові інтереси», «наші зусилля на шляху
розвитку», «наші демократичні ідеали» і «наші стратегічні цілі». Традиційні пріоритети національних інтересів у
категоріях безпеки, добробуту і цінностей актуальні у добу глобалізації і для країн Північної Америки. Американські
пріоритети випливають із глобальної місії США, тому особливого звучання набуває поширення американських
демократичних цінностей (ціннісний аспект інтересу) і пропагування американського лідерства в міжнародних
відносинах (світовпоряджувальна компонента інтересу). Так, як свідчать офіційні зовнішньополітичні документи США,
їх середньострокова мета – процвітання свободи на благо американців і міжнародної спільноти для побудови більш
демократичного, безпечного і процвітаючого світу з ефективним управлінням, а також боротьба з глобальною бідністю і
відповідальні дії на міжнародній арені. Поле геостратегічних інтересів США США займають центральне положення на
Північноамериканському континенті, оскільки мають найбільше сусідів першого порядку. На геополітичній осі «Північ
— Південь», яка проходить через Північно- та Південноамериканський континент, США також належить центральне
положення. Орієнтирами глобальної геостратегії США є: •забезпечення глобальної конкурентоспроможності держави;
•послаблення негативних тенденцій у міжнародній позиції країни, таких як зменшення її частки у світовому
промисловому виробництві, зниження продуктивності праці тощо; •утримання світової першості; •збереження власної
зверхності шляхом зміцнення американської безпеки, просування своїх інтересів і принципів у всьому світі; підтримка
балансів на регіональному рівні на користь США; домінування в тих регіонах, які США вважають життєво важливими;
стримування експансіоністських тенденцій місцевих претендентів на гегемонію в окремих регіонах шляхом створення
коаліцій (позиція інтервенціоналістів); •боротьба з міжнародним тероризмом. Надзвичайну роль у зміцненні
геополітичних позицій США відіграє північноамериканська інтеграція. Хоча завдяки своїй політичній, економічній,
військовій могутності США мають геополітичне положення, в радіусі якого — весь світ, НАФТА для цієї країни є
сферою реалізації життєво важливих інтересів. Геостратегічні інтереси США в Євразії та Азійсько-Тихоокеанському
регіоні виявляються в існуванні складної системи коаліцій і союзів, ініційованих головним чином США. В
короткостроковій перспективі США заінтересовані в зміцненні й збереженні «геополітичного плюралізму» на карті
Євразії. Це має попередити появу ворожої коаліції, яка змогла б кинути виклик провідній ролі США. Деякі творці
«фортеці Америка» вважають Канаду й Мексику лише першим редутом. США, на їхню думку, після підписання
НАФТА повинні активізувати рух на південь і в ідеалі ввести всю Південну Америку у сферу своїх першочергових
інтересів. Геостратегічні пріоритети Канади і Мексики Канада через відносно менший, ніж у США, економічний
потенціал має відповідно менші можливості зовнішньополітичного впливу. Композиційне положення Канади на
Північноамериканському континенті можна визначити як периферійне. Крім того, розташування цієї країни на
геополітичній осі «Північ—Південь» також є периферійним. Суходільним сусідом першого порядку для Канади є лише
США. Наявність спільного кордону зі США, який простягається в широтному напрямку більш ніж на 7 тис. км і майже
не має природних перепон для комунікацій, ставить США у фокус геостратегічних інтересів Канади. США є важливим
джерелом капіталу, технології, а також ринком збуту продукції. Наявність лише одного суходільного сусіда першого
порядку звужує для Канади можливість зовнішніх контактів. Основними геополітичними фокусами для Канади є
НАФТА, членом якої вона є, НАТО (Канада бере активну участь у роботі цієї організації), а також МЕРКОСУР,
КАРИКОМ, ЦАСР (Центральноамериканський спільний ринок). Пріоритетне місце в зовнішньополітичній стратегії
Канади посідають США. Події 11 вересня 2001 р. створили нову політичну ситуацію в канадсько-американських
відносинах. Інтеграція країн посилюється в економічній, зовнішній, валютній і культурній сферах. Наприкінці 2001 р.
партнери підписали два важливі документи: Спільну заяву урядів Канади і США про співпрацю з проблем безпеки на
кордоні й регіональної міграції, що передбачає гармонізацію процедур прийому біженців, видачі віз громадянам
іноземних держав, випуску однотипних посвідчень для туристів; і канадсько-американську Декларацію про «розумний
кордон», яка охоплює питання безпечного пересування людей і вантажів через кордон, модернізації транскордонної
інфраструктури тощо. В цілому події 11 вересня 2001 р. послужили каталізатором інтеграційних тенденцій у Північній
Америці з широкого спектра питань у галузях спільного управління кордоном, обміну інформацією і взаємодії
спецслужб, гармонізації політики у сфері імміграції. Найдовший суходільний кордон зі США має також Мексика. Його
значна протяжність, відсутність природних перепон для комунікацій, тісне транскордонне співробітництво чималою
мірою сприяють процесам інтеграції в Північній Америці. На Північноамериканському континенті, а також на
геополітичній осі «Північ—Південь» Мексиці належить транзитне положення між країнами Північної й Південної
Америки. Мексика, незважаючи на спроби диверсифікації своєї зовнішньоекономічної діяльності, проводить активний
курс на розширення господарської взаємодії зі США. Важливою віхою у цьому процесі стала прийнята мексиканським
урядом ще в 1965 р. Програма індустріалізації прикордонних районів, яка передбачала надання різноманітних пільг для
створення іноземних складальних підприємств («макіладорас»). У результаті на кордоні зі США виникли тисячі
іноземних, в основному американських, підприємств.
3 Асиметрія міжнародних відносин у регіоні. Симетричні та асиметричні відносин являють собою певний тип
відносин, оскільки визначаються природою, тобто родовою ознакою субєктів цих відносин. Їхня особливість в тому, що
вони визначаються як певне співвідношення між субєктами цих відносин. Співвідношення - це величина, що має і
якісний і кількісний рівень. Якісний рівень характеризує специфіку субєкта, що проявляється тільки у відносинах з
іншими субєктами. Згідно з цим, субєктами міжнародних відносин виступають такі традиційні актори, як держави та
недержавні учасники. До недержавних учасників міжнародних відносин належать наддержавні інститути та міжнародні
організації. Природа такого традиційного актора міждержавних відносин, як держава, визначається політичним
режимом, формою державного устрою, типом економічних відномин, характером соціальних відносин у суспільстві. За
цими ознаками визначається тип держави. Кількісним виміром держави є її могутність. Могутність, у свою чергу,
визначається багатьма критеріями: економічним та військовим потенціалом, природними та трудовими ресурсами,
рівнем розвитку науки та культури, досягненням в галузі високих технологій, рівнем соціальної стабільності. Іншими
словами, могутність держави є показником того, які сили ця держава має у своєму розпорядженні і якою мірою вона
може їх застосовувати у відносинах з іншими державами чи недержавними учасниками міжнародних відносин. На
підставі цього критерію держави прийнято поділяти на наддержави, великі держави, середні держави і мікродержави.
Наддержави - виділяють за ознакою їх здатності спричиняти вплив на умови існування всього людства. Великі держави
- здатність здійснювати суттєвий вплив на світовий розвиток. Реальні можливості таких держав обмежуються впливом
на окремі регіони чи окремою сферою міждержавних відносин на рівні регіону. Середні держави - здатні спричиняти
значний вплив на своє близьке оточення, але такий вплив не виходить за межі одного регіону. Мають достатньо сил для
забезпечення свого суверинітету, територіальної цілісності та незалежності, але їх вплив на найближче оточення
надзвичайно слабкий. Мікродержави - не здатні захистити свій суверенітет власними силами. Відповідно
асиметричними є відносини між державами, які посідають різні рівні в ієрархії міжнародних відносин. «Це відносини
між наддержавою та іншими державами, відносини між великими і середніми державами, відносини між великими й
малими державами, відносини між середніми й малими державами». Досить привабливо, виглядають асиметричні
відносини у системі «лідер-аутсайдер», за якої вони «не завжди пов’язані з підпорядкуванням країни-аутсайдера
інтересам країни-лідера. Конкурентна боротьба у процесі свого загострення виводить у лідери одних учасників, інші ж
залишаються в аутсайдерах». При цьому стосункам між лідером та аутсайдером властивий ліберальний характер, за
умови, що немає зазіхань першого на суверенітет, незалежність, базові цінності другого. У співробітництві з лідером, у
якому аутсайдер більше зацікавлений, ніж його «старший» партнер, він може «значно легше і швидше подолати
проблеми і труднощі, які стоять на шляху його розвитку». Однак держава-лідер гарантуватиме безпеку партнеруаутсайдеру тільки за умови, що в такий спосіб вона укріплює свою власну безпеку. Зі свого боку, країна-аутсайдер не
може дозволити собі дії, які прямо або опосередковано завдають хоча б мінімальної шкоди безпеці країни-лідера.
Співвідношення величин субєктів двосторонніх відносин за цією низкою параметрів вказує за відносність критеріїв
визначення симетричності. За одним параметром субєкти відносин будуть рівновеликими, за іншими - ні. Відтак,
відносини між ними в одній площині будуть симетричними, в іншій - асиметричними, тобто нерівнозначними. Цю
закономірність можна легко продемонструвати на кількох варіантах визначення симетричності відносин. Якщо за
основний параметр визначення величини субєктів візьмемо їх територію й економічний потенціал, то матимемо чотири
варіанти відносин: 1. Держави симетричні за своєю територією, але асиметричні за економічним потенціалом. Приклад
- відносини між США і Канадою. 2.Симетричні за економічним потенціалом, але не співставні за площею своєї
території. Приклад - відносини Китаю та Італії. 3. Симетричні відносини в чистому вигляді, коли дві країни співставні
як за економічним потенціалом так і за територі.ю. Приклад - Італія та Великобританія. 4.Класичні асиметричні
відносини. Асиметричність відносин за всіма критеріями.Існує два типи асиметричних відносин: - ситуація, коли одна
країна переважує іншу за розмірами сврєї території, а та, в свою чергу, має значну перевагу над своїм партнером в
економічному потенціалі. Приклад Росія та Японія. - класичний прояв асиметричних відносин, коли одна держава
переважає іншу і за площею своєї території, і за економічним потенціалом, і за кількістю населення, і за всіма іншими
параметрами. Приклад - Росія та Україна. Симетричність чи асиметричність відносин обов’язково передбачає також
наявність центру, стосовно якого суб’єкти визначають протилежність своїх позицій у відносинах між собою. Таким
центром можуть виступати певний рівень розвитку, досягнення в тій чи іншій галузі, володіння певними технологіями,
сфера впливу чи домінування. Різниця між симетричністю та асиметричністю полягатиме в неоднаковій віддаленості
від певного рівня чи певної мети, що виступають центром координат даної системи міжнародних відносин. Виходячи з
такої конкурентної природи, найбільш типовим для симетричних чи асиметричних відносин є стан конфронтації. Хоча
такий тип відносин не виключає співробітництва та партнерства між їх суб’єктами. Відносини конфронтації
характеризуються наявністю гострих антагоністичних суперечностей між державами. Інтереси країн, що мають такі
відносини, вирізняються безкомпромісним, непримиренним характером. При конфронтаційних відносинах країни –
суб’єкти цих відносин перебувають або в стані війни, або в стані, який визначається як військово-політична криза.
Відносини мирного співіснування характеризуються наявністю цілого комплексу суперечностей між державами –
суб’єктами, переважна більшість яких не має антагоністичного характеру. Відносини співробітництва виникають за
наявності певних спільних інтересів між державами-суб’єктами в окремих сферах чи галузях, хоча при цьому не
виключається також наявність гострих суперечностей між ними. Відносини партнерства характеризуються відсутністю
істотних суперечностей між державами та наявністю обопільної зацікавленості у взаємовигідній співпраці в різних
галузях національної безпеки й оборони. Партнерство передбачає наявність спільної проблеми та спільного підходу до
її розв’язання. Воно також обумовлює бачення спільних шляхів реалізації національних інтересів країн-партнерів та
узгодженість позицій і дій щодо розв’язання певних спільних проблем. Водночас при відносинах партнерства країна
залишає за собою право вести самостійну політику і мати самостійну позицію, яка може відрізнятись чи мати суттєві
розбіжності з позицією її партнера. Відносини партнерства не передбачають створення спільних органів та жорсткої
координації дій.
Лекція 2. 1 Передумови та етапи створення НАФТА Світові інтеграційні процеси, є невід'ємною складовою
процесу глобалізації, що формують міжнародні відносини, змінюють міждержавні конфігурації, утворюють нові союзи
держав і визначають стратегічних партнерів. Фактично світові інтеграційні процеси корелюють світ міжнародних
відносин. Інтеграція є велінням часу. Інтеграційні процеси охопили всі куточки Земної кулі. Разом із тим інтеграційні
угруповання розвиваються досить нерівномірно, створюють різноманітні форми, відрізняються диференційним рівнем
інтеграції. З розпадом СРСР, здавалося б, у світі залишилась єдина наддержава — США. Та 90-ті роки XX ст.
ознаменувались перерозподілом сил та сукупного світового обсягу виробництва, а також концентрації могутності у
п'яти центрах, якими є Сполучені Штати Америки, Російська Федерація, Японія, Китай та Європейський Союз. Власне
це й підштовхнуло США до створення НАФТА, яка за їх задумом мала стати противагою ЄС у світі. Інтеграційний
процес в Північній Америці розвивався в умовах поступового зближення національних економік США, Канади,
Мексиканських Сполучених Штатів. Особливість цього процесу полягала в тому, що його передумови створювалися
приватним капіталом, ТНК переважно США, які досить активно проникали як в канадську, так і в мексиканську
економіку. Фундаментальною інституціональною основою формування тристоронньої зони вільної торгівлі стали
реалізовані протягом 1940-1980-х років масштабні міждержавні проекти у сфері торговельно-економічного
співробітництва. Це, насамперед, Програма «Брасеро» між США та Мексикою в сільськогосподарському секторі (19421964 рр.); «Автопакт» між США та Канадою в галузі автомобілебудування (1965-2001рр.); Програма «САУП» між
Канадою та Мексикою у сільськогосподарському секторі (з 1966 р.); «Програма прикордонної індустріалізації» щодо
створення у Мексиці експортоорієнтованих виробничих платформ «макіладор (1961-1989 рр.); «Декрет щодо
функціонування та розвитку макіладор» уряду Мексики (1989-2006 рр.) та ін. Саме завдяки реалізації цих проектів між
країнами було сформовано тісні інтеграційні зв’язки на мікрорівні, ефективно використано ефект різної
факторонаділеності та сформовано регіональну модель виробничо-інвестиційної інтеграції у провідних галузях і
сферах їх економік. Утворення Північноамериканської зони вільної торгівлі і початок її функціонування цілком
відповідають логіці розвитку інтеграційних процесів, що відбуваються нині у світі. Угодою про НАФТА було узаконено
те, що окреслювалось вже тривалий час. Адже відносно вільний рух товарів між США та їх південним сусідом
Мексикою існував ще на початку минулого століття. На перший план, звичайно, виходить заснування у північномексиканських прикордонних зонах у кінці 60-х років перших підприємств типу "макіладор" (ісп. maqiular —
переробка). "Макіладорська промисловість" означає "монтажні підприємства". Таким чином, "макіладори" стали
мексиканським варіантом Вільних зон продукції (FPZ). Переробні заводи могли імпортувати окремі деталі та
експортувати змонтовані вироби, не сплачуючи мит. Американські компанії використовували переваги в коштах
мексиканських "макіладор": низька заробітна плата, низькі соціальні та екологічні стандарти. За даними Міжнародного
об'єднання вільних профспілок, "у середині 1996 року у Мексиці існувало вже понад 2700 "макіладор", в яких було
зайнято понад 676 тис. робітників". Такі підприємства були вигідними, безперечно, для США: вся трудо- та
капіталомістка переробка проводилась у Мексиці при невеликих витратах на зарплатню та екологію. Кінцеві продукти
постачались у США без жодного ввізного чи вивізного мита. І вже у листопаді 1987 року уряди США та Мексики
підписали "Угоду про торгівлю та інвестиції". Щодо відносин США з їх північним сусідом Канадою, то слід звернути
увагу на те, що вільна торгівля деякими товарами існувала між ними ще у XIX ст. Першим кроком став "план Эббота",
прийнятий в 1947 році, метою якого було стимулювання інвестицій США в провідні галузі канадської економіки. У
1959 році США і Канада уклали угоду про спільне військове виробництво, яке сприяло впровадженню американських
стандартів в канадське виробництво військової техніки. Наступним кроком стало укладення в 1965 році угоди про
лібералізацію торгівлі продукцією автомобілебудування, яке сприяло інтеграції багатьох інших галузей. Ідея торговополітичного об'єднання США, Канади і Мексикою стала втілюватися в життя в 1970-і роки. Спочатку йшлося про
оформлення енергетичного союзу. Подібна ідея була підтримана в 1980-і роки президентами Р. Рейганом і Дж. Бушем. А
у 1986 року США та Канада об'єднали зусилля для створення у майбутньому двосторонньої зони вільної торгівлі.
Результатом усіх переговорів стало підписання у лютому 1988 року Угоди про вільну торгівлю між США та Канадою
(CUSTA чи CUSFTA: Canada-United States Free Trade Agreement), що набула чинності 1 січня 1989 року. Цю угоду було
укладено з метою: 1) скасування всіх митних тарифів до 1998 року і суттєвого зниження всіх інших тарифів у торгівлі
товарами та послугами між обома країнами; 2) сприяння чесній конкуренції; 3) лібералізації торгівлі
сільськогосподарською продукцією, автомобілями, енергоресурсами, а також лібералізації фінансових послуг,
державних замовлень та інших сфер; 4) лібералізації умов для інвестування; 5) введення ефективних адміністративних
процедур та вирішення дискусійних проблем; 6) закладення основ для подальшого двостороннього та
багатостороннього співробітництва. Щоправда, цієї єдності було досягнуто лише в межах Договору про CUSTA. Щодо
зовнішньої політики, то "зовнішні тарифи кожна з країн встановлювала самостійно". Рушійною силою створення
НАФТА була Мексика. У лютому 1990 року мексиканський президент Карлос Салінас де Гортарі (Carlos Salinas de
Gortari) висловив намір укласти зі США угоду про вільну торгівлю. Його план тоді схвалив президент Сполучених
Штатів Америки Джордж Буш (George Bush). Адже успіх економічних реформ забезпечив би вищий рівень життєвого
стандарту у Мексиці і таким чином наблизив би його до американського, завдяки чому припинилася б нелегальна
міграція мексиканців. 11 червня 1990 року два президенти США та Мексики, Джордж Буш та Карлос Салінас,
зустрілись з метою розпочати переговори про утворення зони вільної торгівлі між двома країнами. Коли партнери
зібрались повторно, на рік пізніше (12 червня 1991 року), до них долучився новий учасник — Канада. Власне, сталось
це з огляду на те, що через об'єднання у нову зону вільної торгівлі лише США та Мексики виникла б прихована загроза
обмеження досягнень та дії Канадсько-американської угоди про вільну торгівлю 1989 року (CUSTA). На цій першій
офіційній зустрічі партнери в особах американського президента Дж. Буша, мексиканського Президента К. Салінаса та
канадського прем'єр-міністра Б. Малроуні (Brian Mulroney) утворили 17 робочих комісій із 6 ділянок дискусії.
Виключеними з кола проблем, що обговорювались, залишались зовнішня заборгованість та свобода пересування
робочої сили. Соціальні питання та проблеми охорони навколишнього середовища також дискутувалися. їх, щоправда,
не виділили в окрему тему. Рівно через 14 місяців після початку переговорів, 12 серпня 1992 року, громадськості був
представлений готовий проект Угоди про вільну торгівлю у Північній Америці. Підписуючи цей договір,
американський президент назвав його "двигуном американського економічного зростання, що надасть змогу створити
сотні тисяч високооплачуваних робочих місць та забезпечити Сполученим Штатам Америки високий рівень
конкурентоспроможності". 7 жовтня того ж року Угоду підписали міністри торгівлі Мексики, Канади та США. 17
грудня 1992 року глави урядів трьох держав засвідчили своїми підписами чинність угоди, яку національні парламенти
ратифікували лише через рік. 1 січня 1994 року Північноамериканська угода про вільну торгівлю набула чинності. Ця
тристороння угода, що складається з 22 розділів та 2200 статей, передбачає поступове, протягом 16